Чарівник і друг дітей
До дня народження М.М.Носова
(1908 – 1976)
Микола Миколайович Носов народився 23 листопада 1908 року в місті Києві в сім’ї кіноактора. Закінчив школу-семирічку, поступив працювати на завод. З 1927 року М.Носов почав учитися в Київському художньому інституті. Через два роки він перевівся в Московський державний інститут кінематографії, який закінчив у 1932 році.
До 1951 року М.Носов займався режисерською роботою, пов’язаною з постановкою мультиплікаційних і учбових фільмів, а в роки війни – військово-технічних.
Він завжди писав про дітей і для дітей. Але читають його твори і дорослі. М.Носов досконало зрозумів психологію цієї чудесної, дивної, милої людської істоти, яка називається дитиною.
Носов – розумний , вдумливий художник, автор класичних книг і безліч маленьких шедеврів у дві – три сторінки, кожний із яких виблискує, як маленька перлина.
Вся дітвора захоплюється його веселими героями – хлопчиком Незнайком, чоловічками – друзями Незнайка, іншими героями-фантазерами і непосидючими вигадниками.
Класиком роблять письменника час і люди. Ось уже сьоме десятиліття читаються і перевидаються книги Миколи Носова. Вони жили з ним і пережили його.
Цей рекомендаційний список зібрав різні книги письменника – його повісті, оповідання, казки, з яких читач довідається про пригоди маленьких героїв.
ТВОРИ М.М.Носова, які можна почитати в нашій
бібліотеці
Носов Н.Н. Федина задача: Рассказы/ Переизд.; Рис. Г.Валька. - М.: Дет.лит., 1982. – 48 с. (Школьная библиотека)
Носов Н.Н. Веселая семейка: Повесть и рассказы/ Рис. Г.Валька и И.Семенова. – Переизд. – М.: Дет.лит., 1986. – 128с., ил. (Школьная библиотека)Інтернет-ресурси українською мовою:
Микола Носов. Пригоди Незнайка і його товаришів.
Микола Носов. Фантазери.
Микола Носов. Витівники.
Микола Носов. Бобік в гостях у Барбоса.
Все́волод Зінов́ійович Неста́йко
90 років
(30 січня 1930 - 16 серпня 2014)
письменник, класик сучасної української дитячої літератури.
30 січня найбільш позитивному дитячому письменнику України виповнилося б 90 років. На честь цієї дати ми вирішили згадати його найкращі книги.
Всеволод Нестайко – український Марк Твен. Його твори незмінно викликають посмішку у всіх поколінь читачів. «Тореодори з Васюківки» – одна з найвеселіших книг у всій шкільній програмі. За словами Івана Малковича, був час, коли тираж «Тореодорів» перевищував тираж найкращого тому про Гаррі Поттера.
Для його творів характерна людяність, доброта і світлий погляд на життя, а також надзвичайне почуття гумору, яке з дитинства впливає на ваше власне і потім не полишає вас усе життя.
Нестайко народився в Бердичеві, проте з трьох років жив у Києві. На відміну від більшості своїх героїв, у письменника було важке дитинство: батька в 1933-м репресували, шкільні роки припали на час окупації. Саме тому альтернативним дитинством для Нестайко стали його книги – від першого оповідання в 24 роки й до останнього твору.
В. Нестайко закінчив 10-літню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, яке закінчив у 1952 році.
В 1950 році, Всеволод починає працювати літредактором-коректором в дитячому журналі "Барвінок". У "Барвінку" Нестайко почав друкуватися й спілкуватися із іншими письменниками – Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським. Після закінчення навчання в університеті в 1952 році, Всеволод працює в редакції журналу "Дніпро", видавництві "Молодь". З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві дитячої літератури "Веселка". В 1956 році виходить перша книжка під назвою "Шурка і Шурко" і цього ж року Всеволод Зіновійович вступає до Спілки письменників.
Радимо прочитати:
ТВОРИ Всеволода Нестайка
в бібліотеці КЗ «ЗШ І-ІІІ ст. №12 ВМР»
Нестайко В.З. Пригоди журавлика. Повість-казка. - К.: Веселка, 1987. – 64 с.
Нестайко В.З. Казкові пригоди Грайлика. Повість-казка: Для мол.шк. віку/ Худож. В.М.Ігнатов. – К.: Веселка, 1994. – 222 с.: іл.
Нестайко В.З. В Країні Сонячних Зайчиків. Казки/Худож. Н.В.Ширяєва. – К.: Вид-во «Довіра», 1994. – 176 с.: іл.
Нестайко В.З. Тореадори з Васюківки. Вибрані повісті. Для серед. шкіл.в. (Вступ.стаття В.Г.Дончика, мал.. Є.В.Семенова). – К.: Веселка, 1980. – 486 с., іл.
Нестайко В.З. Пригода в кукурудзі: оповідання/ В.З.Нестайко; іл.Ю.Радіч-Демидьонок. – К.: Країна Мрій, 2011. – 208 с.: іл.
Нестайко В.З. Дивовижні пригоди в лісовій школі: Таємний агент Порча і козак Морозенко. Таємниці лісею «Кондор»/ Всеволод Нестайко; Мал. В.Харченка. – Х.: ВД «Школа», 2011. – 128 с.
Нестайко В.З. Дивовижні пригоди в лісовій школі: Загадковий Яшка. Сонячний зайчик і Сонячний вовк/ Всеволод Нестайко; Мал. В.Харченка. – Х.: ВД «Школа», 2010. – 128 с.
Нестайко В.З. Дивовижні пригоди в лісовій школі: Секрет Васі Кицина. Енелолик, Уфа і Жахоб’як/ Всеволод Нестайко; Мал. В.Харченка. – Х.: ВД «Школа», 2013. – 128 с.
Нестайко В.З. Дивовижні пригоди в лісовій школі: Сонце серед ночі. Пригоди в Павутинії / Всеволод Нестайко; Мал. В.Харченка. – Х.: ВД «Школа», 2010. – 208 с.
Нестайко В.З. Одиниця з обманом: Повісті й оповідання / Всеволод Нестайко; Мал. В.Харченка. – Х.: ВД «Школа», 2006. – 320 с.
Григорій Чупринка
27 листопада 2019 року виповнюється 140 років від дня народження українського поета-модерніста і політика, борця за незалежність України Григорія Авраамовича Чупринки.
ПОЕТ
Хоч нема в мене й шага,
Так зате я завжди вільний!
Я за гроші не слуга,
Бо до їх я не прихильний.
Хоч нема в мене рідні,
Та рідня ж мені природа,
Сестри єсть в мене одні —
Щира Муза та Свобода.
В бурі маю матір я,
Степ квітчастий —
то мій батько,
Пісня вільная моя —
Так зате я завжди вільний!
Я за гроші не слуга,
Бо до їх я не прихильний.
Хоч нема в мене рідні,
Та рідня ж мені природа,
Сестри єсть в мене одні —
Щира Муза та Свобода.
В бурі маю матір я,
Степ квітчастий —
то мій батько,
Пісня вільная моя —
Найулюблене дитятко.
Я щасливий i один,
Сам з собою в добрій згоді,—
Я природи щирий син,
В ній я дома i в господi.
Я щасливий i один,
Сам з собою в добрій згоді,—
Я природи щирий син,
В ній я дома i в господi.
Народився у
сім'ї козаків (представників козачого стану) містечка Гоголів, Остерського повіту, Чернігівської губернії Російської
імперії (тепер Київщина), нащадок старовинних козацько-християнських родів
регіону (сучасна Броварщина), представники яких жили тут щонайменше з часів
Хмельниччини. У той
час ці землі входили до складу Переяславського і Київського полків, одних з
найдавніших полків Гетьманщини.
Навчався в
Гоголівській народній школі, в Київській
та Лубенській гімназіях.
Був ув'язнений за участь у революції 1905 року.
З 1910 року постійно жив у Києві.
За перевороту 1917 року був козаком у полку
Хмельницького.
У 1919 році керував повстанням проти більшовиків на
Чернігівщині.
Був співробітником «Української Хати».
23 червня 1921 року заарештований
київським губернським ЧК, 28 серпня 1921 року засуджений до найвищої міри
покарання — розстрілу. Розстріляний разом з Іваном Андрухом як члени київського Всеукраїнського
центрального повстанського комітету.
У 1996 році реабілітований рішенням
Київської обласної прокуратури.
Чупринка автор збірок лірики: «Огнецвіт», «Метеор», «Ураган» (1910). «Сон-трава», «Білий гарт»
(1911), «Контрасти» (1912), поеми «Лицар-Сам» (1913), а також
літературно-критичних статей та рецензій.
Найповніше видання «Твори Г.
Чупринки» вийшло 1926 році в Празі за редакцією Павла Богацького.
Ім'я поета-воїна як
псевдонім взяв собі національний герой України генерал Роман Шухевич (Чупринка).
Вірші Григорія Чупринки можна почитати тут
90 років
Дмитро Васильович Павличко
(28.09.1929)
"Дмитро Павличко - це мислитель, достойний продовжувач Івана Франка, каменяр нової доби".
Олесь Гончар
Д.В.Павличко народився 28 вересня 1929 р. у с. Стопчатові
Яблунівського району на Івано-Франківщині в багатодітній селянській родині.
Спочатку навчався в польській школі с Яблунева, потім у Коломийській гімназії
та радянській десятирічці. У 1948р. він вступив до Львівського університету, з
1953 р. навчався в аспірантурі, але невдовзі залишив наукову роботу.
У 1953 р. вийшла перша збірка Д. Павличка «Любов і
ненависть». Наступного року поет заочно був прийнятий до Спілки письменників
CPCР.
У 1955р. вийшла
його збірка «Моя земля».
Протягом 1957—1959 pp. Павличко завідував відділом поезії
журналу «Жовтень». У 1958 р. у Львові була надрукована збірка його поезій
«Правда кличе!», в якій цензура не відразу помітила твори, спрямовані проти
тоталітарної системи. А коли розібрались, то майже весь тираж, окрім кількох
примірників, був вилучений із продажу та знищений.
У 1959—1962 pp. вийшли збірки «Бистринг», «Днина»,
«Пальмова віть», «Жест Нерона», у 1964 р. — збірка вибраних поезій «Пелюстки і
леза», Д. Павличко переїхав до Києва, розпочав роботу в сценарній майстерні
кіностудії ім. О. Довженка.
Впродовж 1966—1968 pp. Павличко працював у секретаріаті
Спілки письменників України, у 1971 —1978 pp. — редагував журнал «Всесвіт». У
80-х роках Д. Павличко брав активну участь у заснуванні Руху, Демократичної
партії України. У 1990—1994 pp. він був одним із лідерів парламенту. Пізніше
працював на дипломатичній роботі.
На сьогоднішній день Павличко-поет виступає ще в одній
важливій для нашого часу іпостасі — політика, державного діяча, який пристрасно
й рішуче відстоює інтереси суверенної України, її народу. І хоч державна
діяльність забирає багато часу, все ж з'являються, хоч і не дуже часто, нові
вірші поета — і ті, що «з шухляди», і щойно написані.
Для Павличка мова — то найцінніший скарб, з яким ніщо не
може зрівнятися. У народі прийнято вважати найбільшою цінністю зір. Кажуть:
бережи, як зіницю ока. Павличко ж використовує цейнародний вислів, щоб ще вище
піднести цінність «мови. У сонеті «Якби я втратив очі, Україно», він пише, що,
осліпнувши, міг би жити: Якби я втратив очі, Україно, То зміг би жить, не
бачачи ланів, Поліських плес, подільських ясенів, Дніпра, що стелить хвилі,
наче сіно. Дивитися на радощі обнови, Та материнської не чути мови — Ото була б
загибель-смерть мая. Ставлення дорідної мови для Павличка — тонайвищий критерій
моральності, взагалі вартості людини.
Чимало поезій Павличка покладено на музику, а
славнозвісна пісня на музику О. Білаша «Два кольори» за популярністю може
конкурувати з багатьма творами поетів-пісенників.
Радимо прочитати:
Павличко. Д.В. Вибране /упоряд. та передм. О.Непорожнього. – К.: Рад. письменник, 1986. – 288 с.
Павличко Д.В. Золоторогий
олень. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. – 32 с.
Павличко Д.В.
Гонорова ворона. – К.: Махаон-Україна, 2009. – 16 с.
Інтернет ресурси: Дмитро Павличко
27 грудня – День пам’яті видатного мовознавця Мелетія Смотрицького
Мелетій Смотрицький – письменник, церковний і світський діяч, автор широко відомої «Граматики слов'янської», яка систематизувала церковнослов’янську мову і суттєво вплинула на розвиток української літературної мови.
Мелетій (Максим Герасимович) Смотрицький народився у містечку Смотрич (нині Хмельницька область), у родині шляхтича, українського письменника Герасима Смотрицького.
Навчався в Острозькій школі, а в 1594–1600р.р., за підтримки князя Василя Костянтина Острозького — у академії єзуїтів м. Вільно. 1601р. мешкав у маєтку князя Соломирецького, навчаючи княжат. Разом із князевичем Богданом Соломирецьким — вочевидь, як його наставник - слухав лекції в університетах Вроцлава, Віттенберга, Лейпціга, Нюрнберга. Отримав ступінь доктора медицини. Близько 1608р. повернувся до Вільна, певний час викладав у братській школі. Від віленського православного братства виступав з полемічними творами.
1610р. надрукував один із найвідоміших своїх творів – «Тренос або плач Східної церкви» (під псевдонімом Теофіл Ортолог). Художньо-полемічний твір написаний під впливом драматичних сутичок між православними і прихильниками Берестейської унії у Вільно 1609р.
Упродовж трьох років (1615–1618) Смотрицький викладав латину та церковнослов'янську мову в Київській братській школі, згодом став її ректором.
1616р. вийшов друком переклад староукраїнською мовою «Євангелія учительного… Калиста» — ще одна відома праця письменника.
1618р. повернувся до Вільна. Тут, у монастирі Святого Духа, прийняв чернецтво під ім'ям Мелетій. Дехто із сучасників зазначав, що це сталося після того, як на Смотрицького «донесли» про спілкування з монахами-уніатами.
Того ж року видано «Буквар язика славенска», головним автором якого був М.Смотрицький.
1619р. сталася вікопомна в історії філології подія – надруковано «Граматику слов’янську…» М.Смотрицького — працю, яка, без перебільшення, уславила його назавжди. У своїй «Граматиці...» видатний мовознавець першим створив увесь курс церковнослов’янської за частинами: орфографія, морфологія, синтаксис, просодія. Саме він увів нову літеру— «ґ», сформулював правила вживання літери «й», великої букви, розділових знаків, переносу. Також виокремив вісім частин мови, що функціонують донині: «ім’я, містоименіє, глагол, причастіє, нарічіє, предлог, союз, междометіє, дієпричастіє»; поділив іменники на п’ять відмінків. А ще – Смотрицький першим відокремив живу староукраїнську мову від церковнослов’янської, усталивши її орфографію. Практично у незмінному вигляді «Граматика…» слугувала слов’янській філології аж до початку 19-го століття, більшість її норм застосовуються й нині.
1620р. Смотрицького висвячено на православного архієпископа Полоцького, єпископа Вітебського і Мстиславського.
У православ’ї владика Мелетій був відомий сучасникам як непримиренний супротивник Унії, ба навіть як підбурювач до переслідування уніатів. 12 листопада 1623р. у Вітебську натовп розтерзав Полоцького архієпископа УГКЦ, засновника ордену Василіян Йосафата (Кунцевича). Загибель владики Йосафата пов’язували з антиунійною активністю Смотрицького, тож 1624р. останній вирушив подорожувати Сходом – від Константинополя до Єгипту. Паломництво вплинуло на владику Мелетія несподіваним чином: 1625р., повернувшись, він прихилився до уніатства.
6 липня 1627р. в маєтку брацлавського воєводи князя О.Заславського, у присутності митрополита Йосифа Рутського, Мелетій Смотрицький (на той час архимандрит Дерманського монастиря), склав сповідування католицької віри східного обряду, про що повідомив у тут-таки написаних листах Папі Урбану VIII, кардиналові О. Бандіні та до Святої Канцелярії у Ватикані.
Розпочав активну діяльність для підсилення позицій Унії. У творі «Апологія» доводив, що між православ’ям і католицизмом немає жодної «прірви віровчення», і що лише Унія може забезпечити церковний мир. У серпні 1628р., прибувши до Києва, Смотрицький передав «Апологію» православним ієрархам Іову Борецькому та Петрові Могилі, які створили свого роду комісію для вивчення праці. Комісія знайшла у ній понад сотню розбіжностей з догматами православ’я. Києвом же пішли чутки, що Смотрицького збирається проклясти православна Церква, а миряни мають намір утопити. Михайлівський монастир, де перебував владика Смотрицький, оточили розлючені містяни та козаки, які погрожували розправою: «Кров’ю здобули ми цю святиню, кров’ю ж і закарбуємо, а з нею і всякого, хто зрадить її або чимось зганьбить її».
Під час собору 15 серпня Мелетію погрожували, здійнявся галас, усе йшло до самосуду. «Апологію» ухвалили проклясти і прилюдно спалити (Борецький і Могила, які до тих пір підтримували Смотрицького, «відхрестилися» від нього). На соборі під страхом розправи автора змусили відректися від «Апології». Владика залишив Київ, остаточно переконаний у своєму виборі на користь Унії.
5 червня 1631р. Папа Урбан VIII надав Мелетію Смотрицькому титул ієраполітанського архієпископа під юрисдикцією Антіохійського Патріарха.
Відтоді Смотрицький багато працював над обґрунтуванням рішення про перехід в Унію, упродовж останніх років життя свої полемічні праці присвячував питанню церковної єдності, закликав українських ієрархів до об’єднання.
27 грудня 1633р. у с.Дермань (нині Рівненщина) Мелетій Смотрицький помер. Похований у Дерманському монастирі.
За матеріалами http://ridna.ua/
Життя і смерть Миколи Хвильового
До 125-річчя від дня народження М.Г.Хвильового
(1893 - 1933)
Народився Микола Григорович Фітільов (таке справжнє прізвище письменника) 13 грудня 1893 р. в селищі Тростянець на Харківщині (сьогодні райцентр Сумської області). Брав участь у Першій світовій та громадянській війнах, з 1921 р. — жив і працював у Харкові, де активно заявив про себе як один з організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій — «Гарт»,«Пролітфронт».
Цикли памфлетів Миколи Хвильового — «Камо грядеши?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», — а також полемічний трактат «Україна чи Малоросія?» сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Україні (1925- 1928 рр.). Ці публіцистичні твори (а також його роман «Вальдшнепи») викликали гостру реакцію вульгарно-соціологічної критики та партійних ортодоксів.
Центральною для Хвильового — полеміста та публіциста — була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва: «Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Річ у тім, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування... Наша орієнтація — на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми».
Перші поетичні збірки Миколи Хвильового — «Молодість» (1921 р.), «Досвітні симфонії» (1922 р.), поема «В електричний вік» (1921 р.), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, отримали доволі високу оцінку тогочасних літературознавців (С. Єфремоь кевич), але якнайповніше свій талант Микола Хвильовий розкрив у жанрі новели чя (переважно короткого, з виразним лірико-романтичним або імпресіоністичним забарвленням.
Збірка його прозових творів «Сині етюди» (1923 р.) стала якісно новим етапом у гочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії. Центрально» манери Миколи Хвильового залишається проблема людини, людини в її стосунках з , історією, людини, яка спізнала весь трагізм буття сучасного їй світу.
Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт зі своїм часом, його одновимірною буденністю. Для Миколи Хвильового було характерне руйнування традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози. Система розірваних фраз, мальовничі епітети, своєрідна ритмічна організація прози — це ознаки його лірико-орнаменгальної манери письма. Саме такий стиль характерний для більшості його новел та оповідань, він допомагає авторові радикально розірвати з елементами народницько-просвітянської традиції.
Однак письменник змушений був існувати в умовах творчої несвободи. Хвильового звинувачували в антипартійності, «українському буржуазному націоналізмі», «намаганні відірвати українську культуру та літературу від культури російської».
В атмосфері шаленого цькування, передчуваючи наближення тотального терору, на знак протесту проти арешту М. Ялового, Микола Хвильовий покінчив життя самогубством 13 травня 1933 р.
Бібліотека української літератури©ukrclassic.com.ua
Твори Миколи Хвильового,
які можна почитати в нашій бібліотеці та на інтернет-ресурах
Хвильовий М.Г. Я (Романтика): Вибрані твори/ Упоряд. П.І.Майданенко; передм. О.А.Гриценка; іл. Є.Є. Котляра. - К.: Веселка, 1993. - 271 с.; іл. Я (Романтика). М.Хвильовий
Хвильовий М.Г. Сині етюди: Новели / Упоряд.та передм. І.Ф.Драча, Прим. та комен. П.І. Майданенка. - К.: Рад.письменник, 1989. - 423 с. Сині етюди. М.Хвильовий
Немає коментарів:
Дописати коментар