«Від святої Катерини до святого
Василя»
7 грудня
7 грудня –
день святої великомученицi Катерини.
З цього дня у природi зазвичай починалися лютi морози. В народi
казали: ”Як Катерина по воді, то Різдво по льоді”; “Якщо на Катерину холодно —
то буде голодно”; «На святу
Катерину ховайся під перину». Свято
Катерини було найбільшим і найзнаменнішим серед численних жіночих свят
українців.
Давним-давно в наших предків то було свято Долі з
молодіжними обрядодiйствами та забавами, але з поширенням християнства на нього
наклалося свято Катерини, яка вважається заступницею шлюбу та наречених.
В самий же день свята дівчата ворожили і
закликали долю. Вранці, до схід сонця, дівчина йшла в садок і зрізала гілочку
вишні. В хаті ту гілочку ставила у пляшку з водою і чекала на свята Маланки.
Якщо до Маланки вишня розів’ється і зацвіте — добрий знак, то й доля дівоча
цвісти буде. Засохне гілочка без цвіту — кепська ознака.
Увечері дівчата сходилися до однієї хати і варили
спільну вечерю — борщ і кашу. Приходили хлопці – починалися розваги. Після
опівночі, перед тим, як заспівають перші півні, дівчата брали миску з вечерею,
обгортали її новим рушником і йшли “закликати долю”. Кожна з дівчат вилазила по
черзі на ворота, тримаючи в руках вечерю, і тричі гукала: “Доле, доле, йди до
мене вечеряти!”.
Якщо в цей час заспіває півень, “доля
обізвалась”, якщо ж ні – то “доля оглухла,
не чує мого голосу”. Журиться дівчина й проклинає долю: “Щоб ти зозулі не чула,
блуднице моя!” Гірше, коли зірка з неба впаде — погасне доля.
Хоч Катерини вважається більше жіночим святом,
святом саме жіночої долі, але й парубки на нього зважали. Напередодні Катерини
вони постили, щоб Бог послав їм добру і гарну жінку.
13 грудня православні християни відзначають свято на честь святого
апостола Андрія Первозванного. Водночас день Андрія був в народі великим
зимовим молодіжним святом. На Андрія дівчата зазвичай ворожили.
Андрій — один із дванадцяти апостолів, який
перший був покликаний Христом в його апостоли, тому в православній традиції й
називається Первозваним.
До того, як церква почала відзначати Андрія, наші предки здавна
цього дня відзначали своє народне свято, пов’язане з дохристиянською обрядовістю і
магічними ритуалами, що мали переважно любовно-магічне та аграрно-магічне спрямування.
Наповнені дохристиянськими
обрядами, веселощами і розвагами андріївські, як і катерининські, вечорниці
припадали на час Пилипівського посту і не відповідали нормам християнської
моралі. Спроби духовенства
подолати цю народну позацерковну традицію, не дали бажаних наслідків.
Згодом вечорниці на Катерини
і Андрія, як і інші свята, все більше втрачали свою магічну функцію і
перетворилися на своєрідну забаву і привід, щоб зібратися неодруженій молоді.
Одним із найбільш цікавих прийомів любовної магії
приурочених до дня Андрія, було «засівання конопель». Пізно ввечорі, коли
темно, дівчина набирала в пелену насіння коноплі (інколи льону, маку, тощо).
Виходила за хату, сіяла на снігу і приспівувала:
Андрію, Андрію!
Конопельку сію;
Спідницею волочу,—
Заміж вийти хочу.
Потім набирала жменю снігу там, де сіяла коноплі,
вносила до хати і, коли сніг розтавав, лічила насіння: якщо кожна зернина мала
пару – добрий знак.
У цей вечір дівчата намагалися побачити свого
обранця в дзеркалі, узнати професію майбутнього чоловіка. Щоб це вгадати,
дівчина посипала на долівку трохи пшениці, наливала в мисочку води і ставила
люстерко. Коли все готове, впускала півня: якщо півень нап’ється води, чоловік
буде п’яницею, клюне пшениці – буде господарем, а як гляне у люстерко – буде
паничем або ледарем.
14 грудня
14 грудня відзначаємо День
пророка Наума.
Історія
свідчить, що пророк Наум - один з дванадцяти малих пророків, жив у VII столітті до
Різдва Христового і родом був з міста Єлкоша, що на півночі Ізраїлю. Він передбачив трагедію міста
Ніневії, столиці
Ассирійської держави, що була знищена нападами халдеїв, персів і арабів. Пророцтво
святого пророка Наума сповнилося майже через століття (за іншими даними,
приблизно через сімдесят років). Ніневія впала, а люди на загарбаних нею землях
отримали свободу та велику радість.
У народі цей день вважали
сприятливим для початку навчання дитини. Це, у першу чергу, свідчило про
відповідне прочитання імені пророка. «Наум – наведе на ум» -
звучала давня приказка. Хоча у справжньому, далекому від звичних асоціацій
перекладі, ім’я Наум означає «утішитель». За народними
уявленнями, Наум - покровитель розуму, знань і доброчинства, а тому
селяни були переконані: якщо на свято пророка почати навчання, то дитина
успішніше засвоїть знання, набереться розуму. Увечері батьки запрошували
хрещених, котрі приходили з букварями, й діти починали напам'ять заучувати
літери.
Поширені й такі приказки:
-
Наум
наставляє на ум.
-
Батюшка
Наум, виведи синка на ум.
-
Прийшов
Наум - пора братися за ум.
-
Я не знаю
ні "аз", ні "буки" - прийде Наум і змусить до науки.
17 грудня
17 грудня - день Варвари
Великомучениці, або в народі Варвари.
Свята Варвара народилася у місті Іліополі, що у Малій Азії. Мати Варвари
рано померла, і мала дитина залишилася на вихованні у батька-язичника. Та
дитина замислювалася над християнськими істинами. Дізнавшись про відступницькі
нахили своєї доньки, батько віддає свою дитину на розсуд місцевої влади.
Зрозумівши непохитність дівчини у її поглядах, влада піддає дівчину жорстоким
тортурам. Наступного дня вранці після тривалих катувань Варвара прокинулася без
жодної рани на тілі. Розгнівавшись, імператор Максиміліан наказав її батькові
вбити дочку мечем. Таким чином, великомучениця Варвара, не зрікшись своїх
переконань, загинула від руки колись люблячого батька. Через кілька
століть нетлінні останки св. Варвари були перенесені до Візантійського
Константинополя.
Народна легенда каже, що свята Варвара Великомучениця була дуже здібною до вишивання, так
що вишила ризи самому Ісусові Христові.
Святкують тільки жінки. У день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину
місити. Можна тільки вишивати та нитки сукати. Беручись до вишивання, колись дівчата
хрестились і шептали: "Свята Варвара золотими нитками Ісусові
ризи шила і нас навчила".
У цей день дівчата
готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов'язково мали
бути й "пірхуни" - заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили,
кому втрапить такий виріб. Відтак невдаху довгий час дражнили
"пірхуном".
"Варвари" - день повороту
на весну. Приповідка каже, що "Варвара ночі урвала, а дня приточила".
18 грудня
18 грудня - День Преподобного Сави, в народі - Сави, батька зимового
Миколи.
Віруючі за християнською
традицією вшановували преподобного Саву Освяченого, який у 8 років таємно від
батьків пішов у Капподокійський монастир. Там прийняв чернецтво і згодом ніс
чернечий подвиг у Палестинській пустелі. Преподобний Сава зцілював молитвами і
творив чудеса.
Варвари і
Сави називали «миколаїними» святами. На відміну від
свята Варвари, наступний день, Сави,
вважався здебільшого чоловічим. На Сави жінки збиралися в
рукодільницькі гурти, бо прийшла пора “і савити, і варварити, і куделю
кучматити”. Хто ж не працював, то казали: “Савила та варварила і сорочки
собі не справила; Сави і Варвари на мені сорочку обірвали”...
Народна мудрість і
спостережливість відтворена в таких приповідках:
-
Варвара
мостить, Сава гострить, а Микола кіл ставить.
-
Варвара
снігом стелить, Сава завірюхою загладжує, а Микола морозом давить.
-
Варвари
ночі увірвали, а Сава став день доточувати.
19 грудня
19 грудня - день святого Миколая.
Це найбажаніший день у році
для дітлахів. Напередодні
свята діти пишуть до нього листи зі своїми побажаннями і вкидають їх
у поштову скриньку або кладуть за вікно і моляться до нього, просячи передусім
здоров’я собі та батькам. У день перед святом згадують всі свої добрі і злі
вчинки, зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка?
Бо чемні діточки обов'язково знайдуть під подушкою подарунок, а
неслухняні – прутик. Ця різочка є своєрідним попередженням дитині, що час
задуматися над своєю поведінкою і виправитися.
А в ніч на 19 грудня до
кожної дитинки приходить Святий Миколай і кладе під
подушку подарунки.
В сучасні часи з’явилась добра
традиція – саме у день святого Миколая опікуватись сиротами та знедоленими
дітьми, даруючи їм подарунки.
22 грудня
22 грудня відзначають свято
Анни (Ганни).
Його встановлення пов'язане з
непорочним зачаттям праведною Анною дочки Марії - Матері Ісуса Христа.
У давнину в народі свято називали «народинами
сонця»: це найкоротший день року. Така
назва пов’язана з тим, що на це свято припадає зимове сонцестояння,
після чого воно«повертає на літо, а зима на мороз». Існує така
приповідка: "У день Анни світловий день додається на горобиний
крок".
Цього дня дівчата
збиралися на свої сходки, щоб узгодити, як будуть святкуватися різдвяні
свята. Дівочі громади, як і парубоцькі, мали свої традиції. На сходках теж
обирали «отаманшу» — старшу дівчину, яка організовувала дівочі
збори і керувала громадськими справами. На дівочих сходках не існував обряд
посвяти, але діяло неписане правило: могла приходити сюди та дівчина, яка вміла
вишивати, шити, прясти. Правда, екзамен їй не влаштовували, проте спостерігали,
чи не лінується вона, чи володіє секретами рукодільництва. Якщо так, то можна
йти на досвітки та вечорниці.
На Ганни, крім узгодження
святкувань, виготовляли різдвяні прикраси — «павуків» та
«їжаків» з соломи.
З цього дня починали готуватися
до свят і жінки: білили та прибирали оселі, краще підгодовували
свиней, щоб мати свіжину до Різдва.
2 січня
Цикл передріздвяних свят в Україні завершує день Ігната, в народі
Гната — 2 січня.
Гнат був
учнем апостола і євангеліста Іоанна Богослова, єпископом
Антіохії — давньої
столиці Сирії. За
переказами, його носив малюком сам Господь, але й Ігнатій носив у серці Бога,
тому й одержав ім'я Богоносця. Страчений у Римі в 107 р. за проповідь
християнської віри. Похований Ігнатій у Дальніх печерах Києво-Печерського
монастиря. Був наділений даром зцілення хворих.
Головна ознака цього дня — забій
свиней,
призначених до різдвяного столу. На Закарпатті існувало прислів'я: «Браття,
завтра Ігнаття. Хто має свині, най ріже нині». Тут вірили, що, якщо
зарізати свиню в інший час, м'ясо зіпсується.
Цього дня заборонялося прясти та прати. Жінки здебільшого виготовляли обрядове печиво, прибирали
і мастили у хаті, чоловіки заготовляли
дрова, лагодили сани. Хлопці, зібравшись окремо, розподіляли між собою ролі для вертепних дійств, ладнали
зірку та костюми, вчили тексти і пісні.
А дівчата на вечорницях виготовляли хатні прикраси, адже їм належала особлива роль.
Виготовляли«голубці» у
вигляді птахів. Для цього брали шкаралупу з-під яйця, з обох боків проколювали
два отвори та просовували кольоровий папір. Такі вироби підвішували до сволока.
Як відомо, фігурка птаха ототожнювалась у наших давніх предків із небесним
світилом — сонцем.
6 січня
За давньою традицією, належне
різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва з духовних і
матеріальних приготувань. Вечір цей
зветься Святим чи Свят-Вечором, або ж Навечір'ям Різдва Христового, що припадає
на 6 січня.
Це один з найбільш шанованих днів для всіх християн - і
східного, і західного обрядів - та одне з найважливіших родинних свят, магічний
день, коли кожна сім'я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди.
Однак не менш
важливою була завчасна й серйозна підготовка до різдвяно-новорічних обрядів.
Обов'язково з
пори жнив зберігали обжинкового Дідуха та відбирали пахуче сіно. До свят
завершували всю важливу роботу по господарству - від наведення ладу в хаті
та обійстві до ремонту робочого реманенту, ткання полотна й вичинки шкір.
За звичаєм до
свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й
розмальовували квітами комин, застеляли нові або чисто випрані
скатерки, рядна й рушники. Обов'язково намагалися справити новий одяг для всіх
членів родини та купити новий посуд (макітри, горшки, коцюби й макогони).
Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні
замовляння і молитву. У підготовці були задіяні усі - і малі, і старі.
Немає коментарів:
Дописати коментар